Економічний тиск - це явище, яке Європа відчула на собі за останні місяці в повному обсязі. Щоб мати можливість зберегти свої позиції і не потерпати від економічного шантажу, терміново розробляють нові інструменти захисту. Ця гра ведеться давно, але зараз Європа вирішила діяти рішуче.
Суть захисту полягає в тому, щоб окремі члени Євросоюзу могли чинити опір економічному шантажу, що виникає на політичному підґрунті. Останнім прикладом такого свавілля стала суперечка між Латвією і Китаєм. Виникла вона після того, як латвійська влада дала згоду на відкриття в країні представництва Тайваню - давнього ворога Китаю. Бізнес Литвиодразу після цього стикнувся з численними обмеженнями зі сторони Китаю, найважливіші з яких:
Для Литви це суттєві проблеми і збитки, а обмеження ці не мають жодних підстав, крім політичних.
Насправді, Литва стала лише останньою ланкою в ланцюгу подій. І тут йдеться не лише про малі європейські країни, на які легше натиснути, і а про більш широке явище, що становить собою протистояння демократичного і автократичного світів.
Схема,яку використовують автократії на кшталт Китаю, така:
Схема протистояння ЄСпроти економічного тиску побудована на великому пакеті санкцій, серед яких є:
Зараз новий інструментарій розглядають в Європарламенті і скоро мусять ухвалити.
На практиці це означає, що ЄС стає все більш жорстким відносно Китаю та Росії. Новиною такий курс не став, адже про нього ще в березні заявила голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. В своїй промові вона також підкреслила, що про повний розрив відносин питання не стоїть, але між строчками можна було легко прочитати головний посил.
Наразі йде оцінка ризику економічних звʼязків, а далі будуть втілювати заходи зі зменшення залежності від експортного контролю до змін площадок виробництва сировини, товарів і продукції. І хоча ніхто не промовляє, що головна мета - не дати Китаю та Росії надалі чинити економічний шантаж, але це зрозуміло і без слів.